На жаль, під час війни журналістам доводиться вдаватися до самоцензури. Не завжди можна вказувати прізвища, конкретні назви, тим паче подавати топоніми, місця розташування тих чи тих об'єктів, навіть коли пишеш про щось добре, милосердне, про чуйність, взаємодопомогу, жертовність... Почуваєшся військовим журналістом, який умовно ділить сторінку блокнота на дві частини: це можна подати для ЗМІ, а це треба «забути», вилучити, або ж написати завуальовано: «Енна військова частина». Зрештою, а хто з моїх цивільних колег нині не почувається військовим журналістом, навіть якщо пише про глибокий тил, який допомагає Українському військові?
Подана мною інформація – достовірна, як кажуть, з перших уст. Один з василіянських монастирів (УГКЦ), настоятель якого просив конкретно не називати обителі, переказав на оборону Києва (зокрема на закупівлю бронежилетів для бійців територіальної самооборони) сто тисяч гривень. І це не остаточна сума. Збір коштів триває. Звісно, це пожертва не самих ченців, а парафіян монастирської церкви. Такі фінансові потоки, що підживлюють ЗСУ, течуть звідусіль. Долучайтеся до доброго діла! Збережемо нашу столицю – серце України!
Тарас ЛЕХМАН
