Є в історії дата, яку знають усі. Це день, що змінив життя не тільки українців, а й інших народів. Чорний день. 26 квітня 1986 р. Тоді на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух. Наслідки цієї катастрофи даються взнаки й нині, їх відчуватиме ще не одне покоління. Утім усе могло бути набагато гірше, якби не рішучі, мужні, самовіддані ліквідатори, поміж яких були й наші ченці. Ми знайшли листа одного з них. Цей документ, живе свідчення, дає нам можливість побачити чорнобильські події очима їхнього учасника.

     Подаємо текст зі збереженням мови автора.

     Слава Ісусу Христу!

     Дорогі мої, давно вже мені докоряє сумління за те, що не написав вам листа. Нас тепер розділяють сотки кілометрів, але духом я завжди з вами й у молитвах спогадую вас усіх, і хвилююся за успіх нашої справи тут, на землі, і за кінцевий результат наших змагань – щасливе майбуття в Царстві Божім.

     Господь так покерував, слава Йому, що мені довелося жити тут, на Чорнобильській землі, нашій українській землі, просякнутій радіацією, а також тривогою, пóтом і сподіванням тих, що тут працюють для очищення України від наслідків страхітливої аварії, сподіванням, що наше майбутнє буде кращим і що здоров’я буде збережене.

     «Кожна людина – це перш за все історія» – під таким гаслом була опублікована моя автобіографія, а тепер очікується її продовження, а навіть, як Бог благословить, то й окрема книга про «зірку Полинь». Для цієї мети назбирав уже багато цікавих спостережень та фактів. Гадаю, що ця мета буде осягнута в недалекому майбутньому.

     Тепер коротко про себе. 09.09.87 щось із 110 львівських прибули з Білої Церкви у військову частину № 43187, що розташована в лісі, у 50-ти кілометрах від Чорнобильської АЕС. Серед них з Миколаївського району 7 чоловіків, у тому числі я та ще один мій сусід й однокласник з Рудник – Богдан Дощин. Сюди потрапляють мужчини віком від 30 до 45 років. Батьків тридітної сім’ї не забирають, а тільки тих, що мають одну або дві дитини. Наша частина формується з військовозобов’язаних з територій Прикарпатського військового округу й називається полком. Таких полків довкола Чорнобильської АЕС щось із 60, котрі сформовані різними військовими округами.

     Чим ми займаємося? Найголовніша робота – це захоронення заражених об’єктів: техніки, будинків, лісу в спеціяльні вириті котловани. Уся околиця поділяється на т. зв. зони в залежності від ступеня радіації, а саме: 0 зона – це зона підвищеного контролю, 1 зона – це зона 30 км, 2 зона – 20 км, 3 зона – 10 км довкола Чорнобильської АЕС. У 0 зоні зарплата подвійна, у 1 – потрійна, у 2 – чотирикратна, у 3 – п’ятикратна. Це означає, що, приїхавши на роботу, можна отримати досить великі гроші.

     До цього часу я працював кочегаром на кухні, відтак з котлами на твердому паливі, а тепер перейшов на котельню з рідким паливом у 0 (нульовій) зоні, яка огріватиме щось із десять хаток та т. зв. ОПС (омивочно-перепускну станцію), де будуть митись під душем ті, що повертаються з робіт у зоні 3, 2 чи 1. Ця ОПС розташована від нашої частини кілометрів із 20, і нас десять чоловік там буде жити, як сказав командир полку, місяців зо два, а відтак відпускають додому. Неподалік від ОПС розташоване село Старі Соколи, де є пошта, телефон, клуб, бібліотека, крамниці, а це багато означає, особливо для мене як священника.

     До цього часу я тільки один день не відправив Служби Божої, а саме в той день, коли приїхали в Білу Церкву, а так кожного дня молився в лісі або неподалік у селі, де живуть старенькі бабці (православні), що вірять у Бога, мають ікони, а також досить тверезий погляд на православних батюшок.

     Як приїхав, то через деякий час звернувся до командира, щоб надав мені кімнату для відправлення Служби Божої, але той сказав, що на такий крок не піде, і запропонував мені молитись у лісі, що я дотепер і роблю, бо погода тут чудова: співають пташки, за престіл служить гілля дерев, а за храм – галявина з голубим куполом небес.

     Усе більше переконуюсь, що Ісус Христос і Пречиста, Непорочно Зачата Діва Марія, чудово піклуються Своїми священниками. Відношення з моїми товаришами по роботі, як також із командирами, хороші, хоч усім догодити важко. Моральний клімат тут важкий, особливо переважає примітивізм бесід на сексуальні теми й агресивність, що виражається переважно в нецензурщині. Майже всі знають, що я є католицький священник, котрий покинув православіє. Дуже мені допомагає те, що велися передачі про мене по радіо «Свобода», яке багато з тут перебуваючих слухали. Хотілося б, за ласкою й допомогою Божою, залишити тут хороший слід по собі й націлити людей на пошуки тої Правди, що повнота її знаходиться у святій католицькій церкві, до котрої ми маємо велике щастя належати й котра дає людині міцний фундамент святої віри й морального життя. Прошу це дуже цінити як особливіший вияв Божої любови. Прошу пам’ятати наше гасло: «Міцно вірити й не боятись», а перемога за нами.

     Щиро всіх здоровлю, особливо Михайла Сікору у зв’язку з його іменинами. Прошу передати привітання всім спільним знайомим нашим католикам-одновірцям. Хай Господь усіх благословить, особливо нашу молодь…

о. Матей ГАВРИЛІВ ЧСВВ

Чорнобиль,

20 жовтня 1987 р.