Сиджу в хатині, яка була домашньою церквою в часи підпілля УГКЦ. Тут священики й владики підпільної церкви відправляли служби Божі й уділяли Святі Тайни. Та я хочу розказати вам про звичайну сільську жінку на ім’я Марія. Таких, як вона, нелукавих, шляхетних і мудрих жінок-матерів, берегинь домашнього вогнища, багато по всій Україні. Такою була і моя мама, теж Марія. Була, а може, і є, бо, як вичитав в одній статті, «ми, люди, суттю своєю і змістом, тайною і покаянням душ зв’язані між собою в один безперервний і нерозв’язаний ланцюг; зв’язані і з’єднані всі оті вісімдесят-сто мільярдів людських життів, що “вдома”, і ті вісім-дев’ять мільярдів людей, що в гостях на грішно-праведній землі...».
Отож про Марію, сільську українську жінку. Про Марію, працьовиту, мудру, добру, жертовну.
Вона народилася в селі Воскресінцях Коломийського району, що на Івано-Франківщині, у багатодітній селянській родині Миколи і Катерини Гуцуляків з роду Гальчуків. Маріїні батьки її були хліборобами, вони вірили в Бога, у матінку землю, на якій тяжко працювали, щоб прогодувати велику родину. Усього в сім’ї народилося 11 дітей, з яких вижило тільки шестеро. Марія була татовою улюбленицею – він дуже хотів донечку, дуже чекав на її появу. Хоч у хаті було тісно, скрутно з харчами й одягом, але Гуцуляки жили мирно.
Марія пригадує такий випадок. За совітів, після Другої світової війни, тата посадили в тюрму за зв’язок з повстанцями, борцями за незалежність України. Йому довелося голодувати, стояти у воді на цементній долівці, витримувати побої, знущання, допити. Марія каже, що тато багато молився, але коли схуд до 36 кілограмів, то вирішив, що йому вже все одно – і так помре. У камері, крім батька, були й інші люди. Якось серед в’язнів з’явився сивий чоловік з довгою бородою, який промовив до тата: «Миколо, ти чому перестав молитися? Молися так, як раніше». Тато повернувся до молитов – і вижив! А той чоловік як несподівано з’явився, так і раптово зник. Батько запитував співкамерників, чи бачили старця, чи чули, що він говорив, але ніхто нічого не бачив і не чув. Цю велику віру в Господа, Пречисту Діву Богородицю перейняла й Марія.
Змалку вона ходила в церкву, працювала з батьками, братами і сестрами на колгоспному полі, на присадибній ділянці. Молилась і працювала, працювала і молилась. А коли стала на порі, недовго дівувала – вийшла заміж за сором’язливого парубка Івана.
Чоловік щиро і вірно кохав Марію. Свекри Петро і Марія шанували свою невістку. Жінка пригадує, як свекор жалів її, оберігав. Коли вона була вагітна й хотіла підняти грушку, Петро не дозволяв їй нагинатись, а сам піднімав садовину й подавав невістці. Він говорив своїм дітям, що життя земне дуже коротке, і треба прожити його в згоді та любові. Я, тоді ще малий хлопець, добре пам’ятаю цього чоловіка. Повернувшись з війни, він служив паламарем у нашій церкві Воскресіння Господнього. Був спокійний, розважливий, чесний, розумний і добрий, односельці дуже поважали його. Маріїн чоловік Іван теж був дуже добрий. Жінка згадує, що він навіть соромився молитись у хаті в її присутності, робив це в саду. Аж коли первісткові Василькові виповнилося три рочки, Марія попросила сина, щоб він покликав батька до хати. І відтоді вони молилися разом.
Жили скромно, без великих статків, але в мирі, злагоді, спокої і любові. Бог благословив Марію та Івана двома синами – Василем та Володимиром. Обидва стали священиками, Божими слугами. Як не згадати ще про Сергійка, сироту, якого Гуцуляки прихистили й виховали. Сьогодні Сергій має свою сім’ю але завжди відвідує Марію, яку він ніжно називає Бабкою. Він не забув старань і милосердя своїх других батьків.
Іван Гуцуляк залишив по собі добру пам’ять: виховав двох синів, виростив сад, розводив бджіл, а ще мав яскравий поетичний талант, який втілив у збірці «Іду до Вас з любов’ю», що вийшла друком у видавництві «Місіонер». Своєму названому синові Сергію він присвятив вірш «Поранений журавлик».
17 січня 2019 року Марія розміняє восьмий десяток. Вона живе сама, бо Іван уже у вічності. Її провідують діти – священики о. Терентій Володимир Довганюк (ЧСВВ), координатор «Апостольства молитви» (Україна), й о. Василь Довганюк, капелан у Східній Україні, який також допомагає хворим і безпритульним дітям, а також онуки, правнуки, односельці. Вона й далі молиться і працює, працює і молиться, дає поради людям – усе на славу нашого Господа. Марія говорить: «Торік я накрутила безліч банок садовини, городини, наробила сушки й віддала все в монастир для слуг Божих, які моляться за нас, за долю України і всього світу».
З допомогою родини, сусідів, односельців жінка заклала на подвір’ї капличку на честь Покрови Божої Матері. Багато праці, коштів і зусиль довелося докласти до зведення молитовні. Освячення каплиці відбулося 2009 року. Його здійснили тодішній наш почесний парох о. Григорій Юрах і о. Володимир Палчинський (ЧСВВ) з Івано-Франківська, о. Рафаїл Стефурак (ЧСВВ) з Києва, о. Володимир Касіян із Коломиї, о. Олег Ткачук із Сопова та інші всечесні священики, які знають родину Довганюків ще з часів підпілля УГКЦ. Ще одна благородна справа звершена…
Маріїні історії можна було б укласти в багатотомник. І вона має ще багато нових задумів, ідей та поривань. Отака ця жінка – звичайна й надзвичайна водночас, осяяна внутрішньою красою, духовно багата й безмежно щедра.
З роси і води Вам, Маріє, живіть на радість своїм синам-священикам і всій родині, на гордість нашого села і на славу Божу!
З нагоди 80-ліття Марії Довганюк з роду Гуцуляків
Зеновій Винничук із с. Воскресінці
